З вечірніх дум
З вечірніх дум
Янка Купала (Іван Домінікович Луцевич)<br /> З вечірніх дум
Перекладач: Микола Зеров
Як погасне зорі пурпурове крило<br /> І простелеться тьма по цілій Білорусі,<br /> Хтось шепоче: "Іди",— я піду за село<br /> І в полях під похилим хрестом залишуся.
Оповитий у чар посмеркових годин,<br /> Прислухaюсь, як шепчуться доли і гори,<br /> І замисленим оком — самотен, один —<br /> Пролітаю у тьмі неосяжні простори.
І журба моя гине в спокoї святім,<br /> Що здіймається з випаром срібно-вечірнім,<br /> Аж до неба, що маком мигтить золотим,<br /> До вогнів золотих у наметі безмірнім.
Далечінь мовчазна мовить слово своє,<br /> Вона з шелестів ночі вінок заплітає,<br /> Землю славить вона, пісню з небом снує,<br /> І душа моя рветься в ту пісню безкраю
Про земного життя небувалу красу,<br /> Про ті сяйва, що долю голублять наземну,<br /> Про розвіяну гніту людського грозу —<br /> Чую звістку пророчу — святу і таємну,
Коли житом наш лан вигинався і спів,<br /> Коли весело ратай на сонце дивився,<br /> Голос ночі і зір виливав я у спів...<br /> Ах, було те, як я ще на світ не родився!