З циклю "Дні"
З циклю "Дні"
З циклю "Дні"<br /> І<br /> …А я усе шукав пророків<br /> Світ сну<br /> Довічного віщуючих…<br /> Життям, – мов весняні потоки<br /> Омитих, впоєних і чуючих…
Про хід Безчасної Весни<br /> У заходах я марив чудно, —<br /> Як кликав день із давнини<br /> У злому сніти непробудно…
…І день звичайний… Млистий, хмарний…<br /> І в жилах квола, в’яла кров…<br /> О, хто ж прийде із Сну, —<br /> Примарний,<br /> І висвятить мою Любов?!
Десь в млі дзвенять, горять потоки…<br /> Хтось там рида в простір вогніючий —<br /> Що я шукав, чекав пророків,<br /> Що я повірив<br /> Ранкам<br /> Дніючим…
ІІ<br /> Асфальт присипаний піском —<br /> Невірноковзький, – кроки хибить.<br /> А я – горю ласкавим сном:<br /> Зійде Любов – чуття поглибить…
І в жовтім вечорі межа<br /> Неясних марев-хвиль над днями,<br /> Що ти, – незнана і чужа<br /> Давно відгаданая снами.
І хоч далекий чудний світ<br /> Легенд неясних і просяянь —<br /> Усе одну з неволі літ<br /> Хистку, невірну, – я чекаю —
Вечірні, гаснучі огні<br /> Ізнову сном стежки встелися, —<br /> Що ти – білієш в далині,<br /> Як вперше – з’явишся мені<br /> Такою, – як раніш труїла…
ІІІ<br /> В несходимості нив<br /> Занімілі овси і жита…<br /> Вечір в серце розпуки долив… —<br /> Недосяжна, далека мета…
В сонцем впоєнім сні<br /> То тоді зріла вість зливних гроз —<br /> Ввійде впоєно в дні<br /> Наш Христос…
Над руїни марев пливу<br /> В догасання рубінів…<br /> Чую тужную пісню нову,<br /> Як нічнії години.
Ввесь у сумно-розкритих очах…<br /> Зрів – гасне<br /> Вість таємнича…<br /> Тихим дзвоном в житах<br /> Бідна церковця вечір кличе…