1

Електросяєвом місяця<br />
в морі проміння стенається.<br />
Море рокоче і біситься,<br />
магії чорній скоряється.

Хвилі, шаленством огорнені,<br />
дико ревуть, неприручені.<br />
Гинуть в борні, непокорені,<br />
гаснуть, притлумлені, змучені.

Електросяєвом місяця<br />
в'ється проміння, стенається.<br />
Море рокоче і біситься,<br />
магії чорній скоряється.

2

На камені, що аж пашить од спеки,<br />
лежу, сповитий теплим вітровінням.<br />
Нерідний метр — цей клекіт хвиль далекий<br />
із незнайомим мерехким іскрінням.

Пригнічений, за хвилями хисткими,<br />
що йдуть і йдуть, чітких не бачу ліній.<br />
Одні — пін&#250;сті, з бризками рясними,<br />
а другі — ледь гойдають обрій синій.

Навкруг — яріння, рухи, перемови,<br />
об скелі розбиваються чекання...<br />
Я не збагну цей плескіт загадковий,<br />
як море не збагне мої питання.

3

Білий цвіт магнолій —<br />
ніби людський зір.<br />
Страшно жить на волі:<br />
чути бурі вир.<br />
Ніби скельця, хвилі<br />
тьмяно лискотять.<br />
У пожовклім зіллі<br />
ящірки мигтять.<br />
Стеж, немов лелітки,<br />
листя довгий слід:<br />
там приник до квітки<br />
жінки юний вид.