Запорожжя та козацтво<br />
Спать уклалися в журбі...<br />
Інший час, панове братство,<br />
Інші теми на добі!

Відлічивши козакові<br />
Поважання данину,<br />
Чи не глянуть мужикові<br />
У хатиноньку сумну?

Глянуть просто, без серпанку,<br />
Яким все обволіка<br />
Пан-поет, що бачив з ганку<br />
Богоносця-мужика.

Наш мужик — то неук темний,<br />
Працівник, але бідар,<br />
Скарб незчерпано-таємний,<br />
Що живився володар.

Довго ним ми рабували;<br />
Кров лилась, свистів батіг,<br />
Іще довше глузували,<br />
Стали падати до ніг.

Бо часом рабування<br />
Нас окрило каяття;<br />
Найсвятіші почування<br />
Зворушили гидь життя.

Але та любов висока,<br />
Хоч правдивою була,<br />
Зором збільшеного ока<br />
Зайвих фарбів надала.

Зникла геть жива людина,<br />
Розпочався був туман;<br />
Та минула ця година<br />
Повишаючих оман...

Перед нами — брат нужденний,<br />
Яким він і справді є.<br />
Тягне жереб свій злиденний<br />
Та кляне життя своє.

Вік пита сірома неба:<br />
Чи не пустять з рук кати?..<br />
Отому найперше треба<br />
Бідоласі помогти!

Появить на очі люду<br />
Його ж сховані скарби —<br />
Справа гідна сил та труду,<br />
Річ достойна боротьби!

Хлоп-мужик, панове братство,<br />
То — підстава в наші дні...<br />
А Січ-мати та козацтво —<br />
Хай царствують у труні!