У вулиць є свої обличчя.<br />
Свої традиції, свій дух:<br />
Не дні, не місяці – сторіччя<br />
В них зупинились на ходу.

Є вулиці – старі бабусі,<br />
Де серед пороху й дрантя<br />
Нечутно тліють у задусі<br />
Останки давнього життя.

Там криє пліснява архіви,<br />
Іржа мережає дахи, —<br />
Там навіть люди особливі —<br />
Немов приборкані птахи.

Вони ховаються від сяйва,<br />
Їх непокоїть метушня, —<br />
Сама їх тінь, здається, зайва<br />
Серед осяяного дня.

Є вулиці – стрункі красуні<br />
В зелених кучерях садів,<br />
Де, мов у затишних лагунах,<br />
Далекий гамір занімів.

Там вітер лагідно колише<br />
Опівдні сонні дерева,<br />
А ніччю – синьоока тиша<br />
Любовні слухає слова.

Там клумби, там газони всюди,<br />
На вікнах – цілі квітники.<br />
Здається, що тамтешні й люди<br />
Живуть і мислять, як квітки.

Десь там – напружені заводи,<br />
Десь праця скелями трясе, —<br />
Вони ж шукають насолоди<br />
За всяку ціну й над усе!

Є вулиці – налиті світлом:<br />
Немов розтоплений метал,<br />
Життя там вибухло, розквітло<br />
І буйно поняло квартал.

Палають вогняні вітрини,<br />
Мигтить схвильоване кіно;<br />
Жагучі звуки віоліни<br />
Упали за чиєсь вікно.

Хрипить сирен строката гама<br />
І натовп – піниться й кипить…<br />
А над усім отим – реклама<br />
І пропозиція – купить!

Тут золото людьми ворушить,<br />
Тут не мечем – відсотком б’ють.<br />
Здається, тут і тіло й душу<br />
Гуртом і в роздріб продають!

Розбіглись вулиці урозтіч<br />
І заломились вдалині.<br />
Які ж то там, на завороті<br />
В пітьму розсипались огні?

То заводського передмістя<br />
Убогі вулиці. Віки<br />
Жили там люди тільки міццю<br />
І витривалістю руки.

Не їм підносили балкони<br />
Ясну відраду: мов гриби,<br />
Вони схиляли за осонню<br />
Свої натруджені горби.

Та час минув, – і мусянжові<br />
Їх груди випростались:<br />
– Жить!<br />
І вам, квартали стовікові,<br />
Їх наступу не зупинить!