Вовк і Кіт
Вовк і Кіт
В село із лісу Вовк забіг…<br /> Не думайте, що в гості, братця!<br /> Ні, в гості Вовк не забіжить;<br /> А він прибіг, щоб де-небудь сховаться;<br /> Проклятий люд з собаками настиг…<br /> І рад би Вовк в які ворота вскочить,<br /> Та лишенько йому,— куди не поглядить —<br /> Усюди Вовченька недоленька морочить,-<br /> Хоч сядь та й плач;<br /> Ворота, як на те ж, кругом усі заперті,<br /> А дуже Вовкові не хочеться умерти<br /> (Бо ще він не нажився, бач!),<br /> А гірше од людей — од видимої смерті…<br /> Коли глядить —<br /> На загороді Кіт сидить,<br /> На сонечку мурликає-дрімає.<br /> Підскочив Вовк і до Кота мовляє:<br /> — Котусю-братику! Скажіть мені скоріше,<br /> Хто із хазяїнів отут усіх добріше?<br /> Я хочу попрохать, щоб хто мене сховав<br /> На сей недобрий час. Я б у пригоді став!.<br /> Чи чуєш гомін той? За мною то женуться!.<br /> Котусю-батечку! Куди ж мені поткнуться?.<br /> — Проси мерщій Степана,<br /> Він добрий чоловік,— Кіт Вовкові сказав.<br /> — Так у його я вкрав барана.<br /> — Ну, так навідайсь до Дем’яна.<br /> — Е, і Дем’яна я боюсь: Як тільки навернусь,<br /> Він і згадає поросятко.<br /> — Біжи ж, аж ген живе Трохим!<br /> — Трохим? Боюсь зійтися з ним:<br /> З весни ще злий він за ягнятко!<br /> — Погано ж!. Ну… а чи не прийме Клим?<br /> — Ох, братику! Теля я в його звів!<br /> — Так ти, бачу, усім тут добре надоїв,-<br /> Кіт Вовкові сказав,-<br /> Чого ж ти, братику, сюди і забігав?<br /> Ні, наші козаки ще з розуму не спали,<br /> Щоб Вовка од біди сховали!<br /> І так-таки ти сам себе вини:<br /> Що, братику, посіяв, те й пожни!<br /> 1853.