Раз веселі, милі діти<br />
На лужку зривали квіти,<br />
Коли — зирк! Аж вовченя...<br />
Так завбільшки з кошеня.

Діти вгледіли, спинились,<br />
З вовченям розговорились,<br />
Звідки, хто воно, чиє,<br />
І чи мама в його є.

Вовченя їм розказало,<br />
Як воно само гуляло,<br />
Як за ним погнавсь їжак,<br />
Як він хрюкнув... просто жах!

Розказало, як тікало,<br />
Як сюди, на луг, попало,<br />
І тепер не знає, де<br />
Свою голову складе.

Залилось мале сльозами:<br />
"Хочу, хочу в ліс до мами!<br />
Але там їжак мене,<br />
Мабуть, знову нажене!"

Стали діти розважати,<br />
Дрібні сльози утирати:<br />
"Та не плач-бо, не журись,<br />
Краще в поле подивись!"

Зирк! Аж в полі, у пшениці,<br />
Очі блискають вовчиці.<br />
"Мамо! матінко моя!" —<br />
Тільки чулося здаля.