Вокзал, запечатаний ящик<br />
Усіх моїх стріч і розлук,<br />
Надійний мій друг і укажчик,<br />
Володар найвищих заслуг.

Бувало, душа моя — в шарфі,<br />
Лиш потяг прийде, над яким<br />
З огненних намордників гарпій<br />
Струмує уїдливий дим.

Бувало, на хвильку присяду —<br />
І годі. Припав і відпав.<br />
Прощай, моя ладо й досадо!<br />
Поволі рушає состав.

І ось уже обрій безкраїй<br />
В маневрах заметів і шпал<br />
Мене мокрим снігом хапає,<br />
Щоб я під колеса не впав.

І гасне гудок кількакратний,<br />
І здалеку інший гучить,<br />
І вихор, глухий і горбатий,<br />
Пероном за поїздом мчить.

І сутінкам — несамовито,<br />
І раптом, за димом, у сніг,<br />
Зриваються поле і вітер,—<br />
О, бути й мені б серед них!

1913, 1928