Візьміть мене, ліси...
Візьміть мене, ліси...
Візьміть мене, ліси, – а місця досить, –<br /> не вріжу гілку, не зламаю кущ,<br /> гарячим листям спалахну під осінь,<br /> вдихну в людей замрію диких пущ.<br /> Притрусить теплим снігом нас на зиму,<br /> сповзе відлига на корі льодком,<br /> а дітям в сни синітиме ожина,<br /> і даль махне березовим крилом…<br /> Візьміть мене, степи, де пшеницями<br /> крайнебо вітер лагідно торка,<br /> де з маминими ніжними руками<br /> пригладить чуба вітрова рука;<br /> де батоги петрові на обніжку<br /> синіють, наче очі малюків;<br /> де праця й пісня ходять впереміжку<br /> поміж садів, неначе берегів…
Візьміть мене, річки. На ваші хвилі<br /> хай ляжуть думи чесні, як вінки,<br /> і просто неба, тихі, просвітлілі,<br /> пливуть, мої продовживши роки…<br /> Візьміть мене, країв дитячих обрій,<br /> казок далеких крила голубі,<br /> бо все, що в серці виплекав я доброго,<br /> належить вам. А зле – я взяв собі…
Квітень, 1973 р.