Безріччя хаосу і довгий ряд віків<br />
Вулкан метав огнем на цю гірську терасу<br />
I понад сніжними верхами Чімборасо<br />
Кривавим проростом у небі червонів.

А нині все мовчить. Вже ні сірчаних злив,<br />
Ні попелу нема з прапрадідного часу,<br />
А лава, кров землі, застигла в темну масу,<br />
Шпилі усталились і гуркіт занімів.

Лиш на останній крик вгамованого бунту<br />
У зморшках страдницьких спотвореного грунту,<br />
Край вивітрених скель, де чорне спить жерлo,

Мов вибух громовий у тиші урочистій,<br />
Злітає кактуса легке струнке стебло<br />
I розкриває враз свій цвіт полуменистий