Вінок твій на моїм чолі поблід,<br />
О юносте! Так легко вже не тане<br />
У серці біль, і стеляться тумани.<br />
Моє чоло буття схиляє гніт.

Але добрішає душа, як плід<br />
Доспілий. I нове їй, скромній, знане:<br />
Прощати; розуміти все; від рани<br />
Не плакати; мужніти серед бід.

Вона погасла, п'янь світанків білих,<br />
О юносте! На берегах спустілих<br />
Панує німота, прибій ущух.

Мій зір інакший, слух інакший: бачу<br />
Я в оці братньому сльозу гарячу,<br />
Удари братніх серць мій ловить слух.