Ми з Володею сиділи дома, за те що розбили цукерницю. Мама пішла, а до нас прийшов Костик і каже: — Давайте пограємося в що-небудь. — Давайте в схованки, — кажу я. — У, та тут і ховатися ніде! — каже Костик. — Чому — ніде? Я так сховаюся, що ти повік не знайдеш. Треба лише винахідливість проявити. — Ану, сховайся. Умить знайду. Костик пішов у коридор і став рахувати до двадцяти п'яти. Володя побіг до кімнати, а я в хижу. В хижі лежала рогожка. Я заліз під неї і згорнувся на підлозі клубочком. От Костик порахував до двадцяти п'яти і пішов шукати. Володю він знайшов одразу під ліжком і почав шукати мене. Обшукав усю кімнату й кухню. Зайшов у хижу, зупинився коло мене й каже: — Тут каструлі якісь, стілець поламаний, рогожка стара. Нема нікого! Потім повернувся до кімнати і питає: — Де він? Ти не бачив, Володю? — Може, у шафі сидить? — каже Володя. — Ану, відчини шафу… Нема! — Може, в буфет заліз?.. Нема! Куди ж він подівся? — Знаю! — закричав Володя. — Він у скрині! — Правильно! Більше йому нікуди сховатись. Як ми раніше не здогадалися! Вони підбігли до скрині і заходилися відчиняти віко, але воно не відчинялось. — Замкнено, — каже Костик. — А може, він ізсередини держить? Вони стукали по вікові і кричали: — Вилазь! — Давай перекинемо скриню, — каже Володя. — Ану, підхоплюй з того боку! Ра-а-а-азом! Бух! Скриня перекинулась, аж підлога задвигтіла. — Ні, напевне, його там нема, — каже Костик. — Не може ж він догори ногами сидіти! — Мабуть, він на кухні у підпіччі, — відповів Володя. Вони побігли на кухню і стали тицяти кочергою в підпіччя: — Вилазь! Однаково попався! Я насилу стримався, щоб не засміятись. — Стривай, — каже Володя. — Я, здається, зловив когось. — Ану, тягни його! — Зараз тільки кочергою зачеплю… Є! Ану, подивимося, хто це… Тьху! Старі валянки!.. Де ж його шукати? — Не знаю. Я більше не граюся. Виходь! — закричав Костик. — Гру закінчено! Не хочеш, то й сиди собі! Вони повернулись до кімнати. — Може, він у комоді? — запитує Володя. Щось зарипіло. — Ну, що ти шукаєш у комоді! Хіба в шухляді сховаєшся? — розсердився Костик і пішов у коридор. — Чому не сховаєшся? Треба перевірити, — відповів Володя. Він довго рипів шухлядами і раптом закричав: — Костику, іди-но сюди! — Знайшовся? — обізвався Костик. — Ні, я не можу вилізти. — Звідки? — З комода. Я в комоді сиджу. — Навіщо ж ти заліз у комод? — Я хотів перевірити, чи можна сховатись у шухляді, а шухляда перехнябилась, і я не можу вилізти. Тут я не витримав і голосно зареготав. Костик почув і кинувся шукати мене. — Витягни мене спочатку! — благав Володя. — Та не кричи ти! Я не розберу, де це він сміється. — Витягни мене! Мені тут у шухляді страшно! Костик висунув шухляду і допоміг Володі вилізти. Вони разом побігли до хижі. Костик спіткнувся об мене і впав. — Ще цю рогожку якийсь дурень тут кинув! — закричав він і зі злості як штурхоне мене ногою. Я як закричу! Виліз з-під рогожки: — Ти чого б'єшся? Він побачив мене і зрадів. — Ага! Попався! — і побіг у коридор. — Паличка-виручалочка! Тра-та-та! Я кажу: — Можеш не трататакати, я не граюся більше. Це не гра, щоб битися. Приходжу до кімнати… Батечку мій! Усе розкидано. Шафи відчинено, з комода шухляди витягнено, білизна на підлозі купою, скриня догори дном! Довелось нам цілу годину після цього наводити лад у кімнаті.