Він ходив сумний, як нічка:<br />
Все вона не йшла з ума;<br />
Нею марив, їй у вічка<br />
Приглядався крадькома.

Позирав щораз в віконце,<br />
Чи не трапиться вона —<br />
Його щастя, його сонце,<br />
Його зіронька ясна.

Все б на неї видивлявся<br />
Та балакав без кінця,<br />
А зустрілись — мов затявся,<br />
Не відшукував слівця.

Потім знов тинявсь маною.<br />
Чи не вбачить крадькома;<br />
Плакав нишком, жив одною,<br />
Не міг викинуть з ума.