Вечір з товстого скла<br />
З синіми й чорними смугами<br />
І вже більш втримати не могла<br />
І серце плакало від наруги.

І чекала на шовкову ніч,<br />
Надсилала свою мрію в зорі.<br />
Розсипались темні плями зліш<br />
І крижані усміхались гори.

Розгойдай огні на чорних хвилях!<br />
Розряби блискучий оксамит.<br />
Світ навколо мене кличе: мила...<br />
Але серце моє хоре спить.

6-Х-919. Київ.