Вечір
Вечір
ВЕЧІР<br /> Крізь заходу іконостас,<br /> З нерукотворним ликом Бога,<br /> Стомились спалені уста<br /> Кричать анатему епохам.
Кривавляться сувої хмар<br /> Повстань червленні орифлями<br /> Й, під тиші похоронний марш,<br /> У тьму згорають над полями.
В космічнім рокотанні лір<br /> О, Сонце, отче злої тварі, —<br /> Даремна кров твоїх офір<br /> Перуновій прадавній ярі!
На полум'ї твоїм світи —<br /> Не сплавить, не переробити,<br /> І атоми не спиниш ти<br /> Доконувать старі орбіти.
Згучить все та ж музику зор<br /> Під скиптром диригента — Бога,<br /> І заглуша сліпий простор<br /> Мою анатему епохам.
1923