Важко прокинутись і піти<br />
в ранок похмурий.<br />
"Де мій коханий?" – питала ти<br />
сторожа мурів.

Вічна сторожа, звісно, не спить.<br />
Погляд відводить.<br />
Мовчки відводить погляд століть.<br />
Гордо відходить.

Важко далі в чорному йти<br />
тілі і віці.<br />
"Де мій коханий?" – питала ти<br />
слуг кам'яниці.

Слуги не знають, та не мовчать,<br />
древні й затяті.<br />
"Ми б віддали обмить, поховать.<br />
Ми не зі знаті".

Сторож не скаже, служка не зна.<br />
Перед порогом<br />
ти озирнулась: подобизна<br />
духа святого.

Важко розгледіть ранішній лик.<br />
Страшно ступити.<br />
"Ще не заходь, – сказав чоловік<br />
голосом битим, –

ти не шукала право забуть,<br />
ти ще не зможеш.<br />
Тут або служать, або стережуть.<br />
Ділять по-своєму білу грудь<br />
слуги й сторожа".