1

Хлопчаком я вишпортував міни<br />
Із важенних весінніх грунтів,<br />
Вдалині<br />
рожевіли руїни,<br />
Поряд пролісок перший зацвів.

Треба дуже спокійно вдивитись,<br />
Перевірити кожне стебло.<br />
Ось і міна.<br />
Куди-бо їй дітись?!<br />
Розгортав я поволі "кубло".

Детонатори в кожній "каструлі",<br />
Три сталевих ростки,<br />
три чеки.<br />
І сталеві округлені кулі,<br />
В них доцільно плескаті боки.

Вже не вірю,<br />
що справді було це.<br />
Чом так легко я ризикував?<br />
А на кулях тих сяяло сонце,<br />
Я коробки страшні розкривав.

Зайвий рух — і за ним небуття.<br />
Виправлять було б помилку пізно.<br />
Та дароване, мабуть, первісно<br />
На щось інше було це життя.

2

Якщо я не учасник війни,<br />
То не думайте, люди, неначе<br />
Тим стражданням не знаю ціни,<br />
Від яких і дорослий заплаче.

Я учасник жахкого вогню,<br />
Коли вікна і двері палали,<br />
Бомбували мене день по дню,<br />
"Мессершмітти" прицільно стріляли.

Я з тридцятого в світі живу.<br />
І роками для фронту не вийшов.<br />
Та сьорбнув я біду фронтову<br />
Серед білих воронезьких вишень.

Я частенько в лікарнях лежу —<br />
В череп влучила куля тодішня.<br />
Про дороги я вірші пишу...<br />
Власне, це вже розмова про інше,

Не бентежте мене і рідню,<br />
Що медалі нема — це ж деталі.<br />
Я учасник жахкого вогню,<br />
Що, здається, вартіше медалі.