Фогельвейд, співець кохання,<br />
Як життя своє скінчив,<br />
Під собором монастирським<br />
В славнім Вюрцбургу спочив.

I, скарби ченцям віддавши,<br />
Залишив їм заповіт:<br />
На гробу його щоденно<br />
Споряджать птахам обід.

Він казав: "Наука в мене<br />
Тільки їхня, не чия,<br />
I за неї заплатити<br />
Після смерті хочу я".

Так помер співець кохання,<br />
I хористи молоді<br />
На гробу його все птаство<br />
Годували відтоді.

I щодня, зимою й літом,<br />
I з околу, й здалеки<br />
Поспішали на ті учти<br />
Піднебесні співаки.

На дуби сідали темні,<br />
На кущі, на деревця,<br />
На бруківку, на могили,<br />
На скульптурний вид співця

I в усіх кутках майдану<br />
Відновляли голосну<br />
Фогельвейдову, пісенну<br />
Давню Вартбурзьку війну.

Утішалась на дозвіллі<br />
Галаслива їх сім'я,<br />
I лунало в кожній пісні<br />
Фогельвейдове ім'я.

Та якось абат тілистий<br />
Пробурчав: "Доволі втрат!<br />
Краще хай із'їсть добавок<br />
Від постів охлялий брат".

Відтоді голодне птаство<br />
З лісу, з башт, із мурів-стін<br />
Марно мчало до собору,<br />
Опівденний вчувши дзвін.

I даремно криком різним<br />
З веж готичних сяк і так<br />
Мінезингери пернаті<br />
Подавали півчим знак.

На гранітах монастирських<br />
Час давно всі букви стер.<br />
I, де спить поет, ми знаєм<br />
Тільки з уст людських тепер.

Та не тихне над собором,<br />
Все лунає без кінця<br />
В шумі крил легенда давня<br />
Й голосне ім'я співця.

Переклад В. Мисика