В. Пєскову
В. Пєскову
Засипають землею байрак —<br /> Дубняку і вільшини затіння.<br /> І куріє суглинистий прах,<br /> І повисла над яром шпаківня.
Та й вона вже ось-ось упаде<br /> Під коток у жорству щебеневу.<br /> І широка дорога пройде<br /> Там, де стоячи вмерли дерева.
Я не проти прогресу.<br /> Ні-ні.<br /> Розумію масштаби й великість..<br /> Прошу, часе, в моїй стороні<br /> Збережи хоч яку-небудь дикість,
Збережи комишів гущину,<br /> Збережи і шипшину, і вишні,<br /> Й ту незайману ще тишину,<br /> Із якої ми всі колись вийшли.
Збережи сільські верби в імлі,<br /> Чорні гнізда і сплетені крони,<br /> Хай спокійно живуть на землі<br /> Хоч звичайні граки і ворони.