Наче пасма диму сніжносяйного,<br />
Плинуть оболоки тонко виткані<br />
Понад банями, що в вись несуться,<br />
Над фантастикою веж Святого;

Плинуть небесами пірузовими,<br />
По дощі освіжені — і відзвуком<br />
Світу дальнього вони здаються,<br />
Як луна в аркадах, де гробниці.

Попри мене, наче вчинки юності<br />
Смілої, пройшли поети з співами,<br />
I тепер в душі моїй закритій<br />
Гомонить лише луна самотня.

Наче оболоки, наче наспіви,<br />
Людський вік кане: в твої збентежені<br />
Очі дивлячись, безформна тіне,<br />
Щo від тебе хоче безконечність?