Він рідне слово пробудив. Те слово призабуте. З мужицьких серць добув його. Зі струн сільської нути. В погорді було скрізь воно, І пан ним соромився. Він на престол возніс його. Щоб світ йому вклонився. І кинув слово те в народ, На лан пустий і сірий, І плоду ждав з зерен своїх. Любові повен, віри. І впало сім'я слів його, На добру впало ниву І серед вихрів, в жар наруг- Розкинулось щасливо. І вже не згине слово те, Повік буде дзвеніти, Й пророка пам'ять збережуть Вкраїни вірні діти!