Ударив дощ, заколихав<br />
Полудня спокій величавий,<br />
З квітучого горошку галяв<br />
Стовпи метеликів підняв.

Де ж ти? Твоєї пісні звук,<br />
Линувши, потопила злива.<br />
Дивлюсь: з затуманілих лук<br />
Біжиш, задихана, щаслива.

Нема ні неба, ні землі.<br />
Блищать натягнені вервечки.<br />
Ти в легкій сукні, як яєчко,<br />
Між них білієш оддалі.

Добігла – проливень затих.<br />
Тепер, цілуючи, вдихаю<br />
З плечей оббризканих твоїх<br />
Тепло і запах неба маю.

1936