У присмеркові доброї дібровості<br />
пшеничний присмак скошеного дня.<br />
На крутосхилах срібної дніпровості<br />
сідлає вічність чорного коня.

Киреї хмар на плечах має вічність.<br />
Вони пливуть кудись на Чигирин.<br />
Я хочу в степ. Я хочу в непоміченість.<br />
По саму душу в спокій і полин.

Отак брести. А тиша — як в соборі<br />
з давно-давно загубленим ключем.<br />
Холоне степ, і невкипілі зорі<br />
рогатий жук виймає рогачем.

А там — Дніпро, аж ген до Базавлука,<br />
аж за пороги й далі за лиман.<br />
Об цілий світ спіткнулася розлука<br />
і йде на нас, страшна, як Тамерлан.

А ти десь там, за даллю вечоровою,<br />
а ти десь там, за морем тишини, —<br />
так владно, так повільно вичаровуєш<br />
мене із ночі, з тиші, з далини...