У хмарах безу, що висять, як грона,<br />
Над позолотою старих церков<br />
Є затишок один — зелений схов<br />
Для крові, що палає, мов корона.

Ти там була, знадлива й безборонна,<br />
І голову свою з важких заков<br />
Я увільнив і в серці поборов<br />
Безумство беркута й злобу дракона.

До тебе підійшов я без крила;<br />
Що ж ти, знімівши в показній покорі,<br />
В мені шукала — змія чи орла?

Чому, пізнавши в збайдужілім зорі<br />
Душі моєї пристрасті суворі,<br />
Мене безумно й люто обняла?!