Цимбали
Цимбали
Був цимбаліст у нас, молодий чарівник музика,<br /> Пальчатка, немов лошатка, як пустить навперекидь —<br /> Цимбали гули, як дзвіниця, дзвонили, як срібна осика,<br /> Як ті колоски, що на обрії б'ються в тоненьку блакить.
Знали цимбалюка далекі гори і доли:<br /> Обличчя — як місячний вечір,<br /> заблуканий в лісі густім.<br /> Він грати в неділю сідав на порозі своєї стодоли,<br /> Люди ішли до нього, минаючи божий дім.
Піп його не любив, гатив кулаком по амвоні:<br /> — Це чоловік не наш! Він причетний до темних справ!<br /> Ґазди! Та ви в його струнах,<br /> як у тих посторонках коні!<br /> Кайтеся і моліться! Чорт вас у шори вбрав!
Мабуть, жив у цимбалах чорт,<br /> меткий скакунець-помагало,<br /> Бігав по струнах так, що оком ловити дарма,<br /> Сам цимбалюк не раз говорив про нього зухвало —<br /> Бачите, є душа, а тіла в чортяки нема.
Інші казали, що він чистісінько як той цапочок,<br /> Чорним зарослий пушком аж попід очі, як джміль.<br /> Хто ж повірить розмовам біля порожніх бочок<br /> В сінях празникувань чи десь на задвірках весіль?
— Куме, а я вам кажу, що він отакий, як муха!<br /> — Куме, а я вам скажу, що він отакий, як комар! —<br /> Знали усі лиш те, що цимбалкжу завірюха<br /> В дірочку димаря струтила дідька з хмар,
Просто в окріп упав малесенький сатанюка,<br /> Цимбалюк за хвоста витягнув його, відходив,<br /> Грати навчив поволі, звичайно, що не без бука,<br /> Грали тепер обидва, повітові всьому на здив.
Цимбалюкові, казали, добре в житті велося,<br /> Бо він своє бісенятко не покидав ніде:<br /> На голові носив його, сховавши в густе волосся,<br /> Щоб не нудилось у цимбалах, коли він із дому йде.
З цікавості чортеня протерло діру в капелюсі.<br /> Всюди вони, але до церкви — ані на п'ядь.<br /> Цимбаліста питали — чому? Дома, казав, молюся;<br /> А дома на стіні —<br /> цимбали замість образів та розп'ять.
Піп його не любив, гатив кулаком по амвоні:<br /> — Це чоловік не наш! Він причетний до темних справ!<br /> Ґазди! Та ви в його струнах,<br /> як у тих посторонках коні!<br /> Кайтеся і моліться! Чорт вас у шори вбрав!
Цимбалючок сміявся,— цей парох немудрий вельми,<br /> Завжди віру в бога підтримували чорти!<br /> Грати ходив на зло, а до незримого шельми<br /> Навмисне прилюдно звертався запанібрата на "ти".
Кидав собі за обшивку з вершечком пугар оковитки,<br /> Краплю — на струни з дна: "На, мій дияволе, на!"<br /> Мліли дівки й молодиці, парубоцтво потіло до нитки,<br /> Дрібно копитами сік, навприсядки йшов сатана.
Граючи, він крутився на пальчику, як веретено,<br /> То зупинявся на мить, то знову пускався навскач.<br /> Коли небеса спідниць кружляли над ним скажено,<br /> Грався на струнах він, мов на прутті залізнім циркач.
Очі цимбалюка ясніли, як днини зимової спалах,<br /> Руки він піднімав, струмент свій колінами тряс.<br /> Біс реготав, дурів, гзився, казився в цимбалах,-<br /> Ще раз, ой ще разок, по разочку, просили, ще раз.
Ой ще раз на гаразд,<br /> Не любіть, дівчата, ґазд,<br /> Не лягайте з ними в ряст,<br /> Перестуда жить не дасть.
Або грай, або буде,<br /> Бо вже болить попід груди,<br /> Гину, люди, не з простуди,<br /> Грай, грай, туди-руди.<br /> Грай!!!
Коли цимбалюк вертався з весілля чи з іншого свята,<br /> На спині боліли струни, потовчені, мов кістки.<br /> Бігли дітиська за ним, заглядали у цимбалята,<br /> Чортові тихо показували дулі і язики.
Кінчики струн були як хвостик чи, може, як роги.<br /> Не оглядавсь цимбалюк на дітвору пусту.<br /> Богомільні, що йшли назустріч, зникали з його дороги<br /> Або говорили виразно (кожне словечко вилизано):<br /> — Слава Ісусу Христу!
Дехто поцілувати хотів його при повітанні,<br /> Аби лиш почути, що скаже на боже добре слівце.<br /> А він витався:<br /> — Ну, як там? Цілунки на ярмарку тані? —<br /> І шию гнув, як бик, ховаючи своє лице.
Піп його не любив, гатив кулаком по амвоні;<br /> — Це чоловік не наш! Він причетний до темних справ!<br /> Ґазди! Та ви в його струнах,<br /> як у тих посторонках коні!<br /> Кайтеся і моліться! Чорт вас у шори вбрав!
Ґазди прийшли вночі, вирвали з рук цимбали,<br /> Кинули їх на піл і закричали: "Світи!"<br /> На очах його, на сльозах сокирами їх порубали,<br /> Чорта шукали в трісках, але не могли знайти.
Змовк цимбаліст навіки, ніби заклякнув у тайні.<br /> Ані слова за рік — ні до матері, ні до рідні.<br /> А в надвечір'я одне він зачинився у стайні<br /> І повісився на короткій, на сивій,<br /> на мертвій струні.
1966