цей час – як обростання хвилями.<br />
по колу ширяться тіла.<br />
і лиш деревами похилими<br />
відпочиває омела.

стікають крильцями до кореня<br />
хіба мурахи золоті<br />
і засинають, упокорені,<br />
в непокорованій воді.

підеш по горло в темінь ликаву.<br />
як дріж холодний по спині,<br />
канонізовано великими<br />
здаються кратери на дні.

опалені або відламані<br />
сліди отетеріють вглиб,<br />
де відобразились на камені<br />
гортанні силуети риб.

ще мить, і вал накриє голову, –<br />
і я не знаю наперед,<br />
чи відкладусь у цьому колові,<br />
чи допливу до тих дерев.

і буду в омелі зманіженій<br />
надію важити малу,<br />
допоки хвилі не піднімуться<br />
і не накриють омелу