ТРИПТИХ II.

1.<br />
Боронися від того, хто щойно тобою був<br />
І водив тебе в сад, де високі замшілі трави.<br />
Бережися того, хто тебе у тобі почув<br />
І чомусь нагадав, що і небо твоє імлаве.

Де ж ті схованки снів, де загати хмільні дощу?<br />
Заростають стежки кропивами якогось дива.<br />
Ну а той, у саду, то був просто старий віщун.<br />
То був просто дивак, що його називали Дивом.

2.<br />
Монастирська стіна постаріла.<br />
Сиві сходини моху – як брови ченця.<br />
Тихо падали яблук достиглі серця,<br />
Відкриваючи стигми старечого тіла.

Сад молився у сутінках синіх,<br />
Не зігнувши своїх ревматичних колін.<br />
Під стіною стояв, може, Дух, може, Син,<br />
Поправляючи німб в золотім павутинні.

3.<br />
Нема кінця. Цей сад не має меж.<br />
Старі дерева. Трави-сухостої.<br />
Стоїш із кухлем глиняним і п’єш<br />
Питво позачасовості густої.

Так мало сонця. Небо, як слюда,<br />
Мутне і жовте. Хтось тебе лишає.<br />
І чути шурхіт: то його хода<br />
Крізь зарості сухого молочаю.

Нехай. У монастирському саду<br />
Солодка тризна. Яблука доспілі.<br />
І, затопивши пальці у меду,

Чекаємо на ніч, як на орду.<br />
І молимось. І чуємо ходу<br />
Крізь молочаю зарості замшілі.