1.
такі посходилися повені,
що й досі голосу повну.
але навіщось очі сховані
надсадно каламутять дно.
гірчання скочується високо –
туди, де залягли хоръ.
природа ділиться на висівки,
вони спливають догори.
долина прощею видзвонює.
іще б яка зоря зійшла!
невже це саме та гармонія?
чи омела?
чи омела…
2.
до знічення лише єдиний крик,
до значення – його пересторог...