То був щасливий, десятилітній сон...
То був щасливий, десятилітній сон...
То був щасливий, десятилітній сон.<br /> Так повно кров у жилах пульсувала,<br /> І екстатичних сонць ясні кружала<br /> Злітали в неба голубий плафон.
І кожний рік звучав на інший тон,<br /> На кожнім дні своя печать лежала,<br /> І доля, бачилось, така тривала.<br /> Не знатиме кінця і перепон.
Вмить розійшлося чарування щасне:<br /> Осінній день, тепло і сонце ясне<br /> Побачили мене сухим стеблом.<br /> Стою німий і жити вже безсилий:<br /> Вся думка з білим і смутним горбом<br /> Немилосердно ранньої могили.
SONNETARIUM. Берхтесґаден, 1948, с. 161. Цей сонет написаний М. Зеровим на смерть його єдиного сина Константина, що помер в листопаді 1934 р. в Києві, мавши 10 років віку.