Ти нарешті збагнув:

ти — один.

І природу прийняв як провину.<br />
Ніби жінки нома, чий ти син?<br />
І вона вже не видихне: сину.<br />
Не тебе сповивала вона,<br />
не тебе колисала, співала<br />
не тобі.

В нас бував сумна

нова радість, яка не бувала.<br />
В нас буває така самота,<br />
що найлегше її колисати,<br />
притуливши до неї уста…<br />
Ти забув:

відколисув мати.

Ти благав:

хоч на день, на один

дай пірнути у душу невинну,<br />
бо нарешті збагнув,

чий ти син,

бо нарешті покликано: сину.<br />
Але сниться тобі: серед нив —<br />
сива ягідка.

Стоїть, наслухає:

б'в копитами здиблених днів<br />
той, хто справді тебе породив,

той, хто замисел Господа зяав.