Тарасова ніч
Тарасова ніч
На розпутті кобзар сидить<br /> Та на кобзі грає;<br /> Кругом хлопці та дівчата —<br /> Як мак процвітає.<br /> Грає кобзар, виспівує,<br /> Вимовля словами,<br /> Як москалі, орда, ляхи<br /> Бились з козаками;<br /> Як збиралась громадонька<br /> В неділеньку вранці;<br /> Як ховали козаченька<br /> В зеленім байраці.<br /> Грає кобзар, виспівує —<br /> Аж лихо сміється...<br /> "Була колись гетьманщина,<br /> Та вже не вернеться.<br /> Було колись — панували,<br /> Та більше не будем!<br /> Тії слави козацької<br /> Повік не забудем!
Встає хмара з-за Лиману,<br /> А другая з поля;<br /> Зажурилась Україна —<br /> Така її доля!<br /> Зажурилась, заплакала,<br /> Як мала дитина.<br /> Ніхто її не рятує...<br /> Козачество гине;<br /> Гине слава, батьківщина;<br /> Немає де дітись;<br /> Виростають нехрещені<br /> Козацькії діти;<br /> Кохаються невінчані;<br /> Без попа ховають;<br /> Запродана жидам віра,<br /> В церкву не пускають!<br /> Як та галич поле крив,<br /> Ляхи, уніати<br /> Налітають, — нема кому<br /> Порадоньки дати.<br /> Обізвався Наливайко —<br /> Не стало Кравчини!<br /> Обізвавсь козак Павлюга<br /> За нею полинув!<br /> Обізвавсь Тарас Трясило<br /> Гіркими сльозами:<br /> "Бідна моя Україно,<br /> Стоптана ляхами!"<br /> Україно, Україно!<br /> Серце моє, ненько!<br /> Як згадаю твою долю,<br /> Заплаче серденько!<br /> Де поділось козачество,<br /> Червоні жупани?<br /> Де поділась доля-воля,<br /> Бунчуки6, гетьмани?<br /> Де поділися? Згоріло<br /> А чи затопило<br /> Синє море твої гори,<br /> Високі могили?<br /> Мовчать гори, грає море,<br /> Могили сумують,<br /> А над дітьми козацькими<br /> Поганці панують.<br /> Грай же, море, мовчіть, гори!<br /> Гуляй, буйний, полем!<br /> Плачте, діти козацькії, —<br /> Така ваша доля!<br /> Обізвавсь Тарас Трясило<br /> Віру рятовати,<br /> Обізвався, орел сизий,<br /> Та й дав ляхам знати!<br /> Обізвався пан Трясило:<br /> "А годі журиться!<br /> А ходім лиш, пани-брати,<br /> З поляками биться!"
Вже не три дні, не три ночі<br /> Б'ється пан Трясило.<br /> Од Лимана до Трубайла<br /> Трупом поле крилось.<br /> Ізнемігся козаченько,<br /> Тяжко зажурився,<br /> А поганий Конецпольський<br /> Дуже звеселився;<br /> Зібрав шляхту всю докупи<br /> Та й ну частовати.<br /> Зібрав Тарас козаченьків —<br /> Поради прохати:<br /> "Отамани товариші,<br /> Брати мої, діти!<br /> Дайте мені порадоньку,<br /> Що будем робити?<br /> Бенкетують вражі ляхи —<br /> Наше безголов'я".<br /> "Нехай собі бенкетують,<br /> Нехай на здоров'я!<br /> Нехай, кляті, бенкетують,<br /> Поки сонце зайде,<br /> А ніч-мати дасть пораду, —<br /> Козак ляха знайде".
Лягло сонце за горою,<br /> Зірки засіяли,<br /> А козаки, як та хмара,<br /> Ляхів обступали.<br /> Як став місяць серед неба,<br /> Ревнула гармата;<br /> Прокинулись ляшки-панки —<br /> Нікуди втікати!<br /> Прокинулись ляшки-панки,<br /> Та й не повставали:<br /> Зійшло сонце — ляшки-панки<br /> Покотом лежали.
Червоною гадюкою<br /> Несе Альта вісти,<br /> Щоб летіли крюки з поля<br /> Ляшків-панків їсти.<br /> Налетіли чорні крюки<br /> Вельможних будити;<br /> Зібралося козачество<br /> Богу помолитись.<br /> Закрякали чорні крюки,<br /> Виймаючи очі;<br /> Заспівали козаченьки<br /> Пісню тії ночі, —<br /> Тії ночі кривавої,<br /> Що славною стала<br /> Тарасові, козачеству,<br /> Ляхів що приспала.
Над річкою, в чистім полі,<br /> Могила чорніє;<br /> Де кров текла козацькая,<br /> Трава зеленіє.<br /> Сидить ворон на могилі<br /> Та з голоду кряче...<br /> Згада козак гетьманщину,<br /> З гада та й заплаче!"<br /> Умовк кобзар, сумуючи:<br /> Щось руки не грають.<br /> Кругом хлопці та дівчата<br /> Слізоньки втирають.
Пішов кобзар по улиці —<br /> З журби як заграє!<br /> Кругом хлопці навприсядки,<br /> А він вимовляє:<br /> "Нехай буде отакечки!<br /> Сидіть, діти, у запечку,<br /> А я з журби та до шинку,<br /> А там найду свою жінку,<br /> Найду жінку, почастую,<br /> З вороженьків покепкую".
[6 листопада 1838, С.-Петербург]