В малій кімнаті стіни, наче руки,<br />
тримають полохливу тишу в жмені.<br />
Сіріють тіні просиво-зелені,<br />
самітня свічка блимає зо скуки.

Шушукають якісь далекі звуки.<br />
А гнотик, в восковім їздець стремені,<br />
свої маріння топить дивні, безіменні,<br />
мов стеарин, блідим вогнем ошуки.

І тухне, й знов палахкотить ясніше,<br />
хоч все заснуло, хоч у сні все дише,<br />
хоч палить власне тіло біло-срібне,

хоч нищить ніч його все нижче й нижче<br />
й ним темряву, мов гудзиком, застібне.<br />
До свічки наше серце є подібне.