Межею йду. Гадюкою з-під мене<br />
Біжить вона кудись удалечінь,<br />
А там село, людське життя злиденне<br />
І горенька незмірна глибочінь.

Іду... куди?.. І сам того не знаю.<br />
Дзвенить співець весни десь угорі,<br />
Земля пала, і марево без краю<br />
Далеко котиться в шаленій грі.

Горить... пече... Усе довкола мліє...<br />
Дощу! дощу! порепалась земля,<br />
Де-де чорніє мертва ще рілля.

І душу жах пройма, і серце ниє,<br />
Бо Голод-цар крилом вже грізно віє<br />
І пащеку страшенну роззявля...