Стріла
Стріла
1<br /> Пущені пруживим, тугим луком,<br /> в чорну пітьму дзвінко полетіли<br /> ковані огнистим Локі стріли.<br /> Чорну ніч розколивали звуком.
Горда дума на чолі блідому:<br /> десь судьба захована в безмежжі!<br /> Блиск вогню цілує горді вежі,<br /> блиск вогню на овалі шолому.
Непобідна посестро валькірій!<br /> Чом ця стрілка збилася з дороги,<br /> Заблукала в мій далекий вирій?
Адже я співець убогий,<br /> не герой, що переміг Ліндвурма!<br /> Я лиш тиха арфа — я не сурма.
2<br /> Де заховано твій безцінний дар —<br /> крилату гостю з вістрям золотим?<br /> Великий світ. Та радитись ні з ким<br /> не має в ньому мандрівний кобзар.
Великий світе! Замалий твій храм<br /> для світлих жарів — золотистих стріл!<br /> Створю ж у серці другий небосхил,<br /> йому в опіку скарб цінний оддам.
І вже іду веселими стежками<br /> у світ, у світ — іду, немовби плив.<br /> Несу пісні, змережані казками,<br /> і повні жмені повседневних див.
Торкаю струни вмілими руками,<br /> вони ж бринять, як усміхи тятив.
3<br /> Гей, несу я казки та пісні,<br /> гей, мандрую від хати до хати.<br /> Але мре моє слово крилате<br /> і минають без радощів дні.
Десь у темній печері на дні<br /> змій поклав свої царські палати<br /> і віки вже те царство прокляте<br /> глушить людські казки та пісні.
Прийде час. Вирву з серця стрілу.<br /> Стане арфа напруженим луком,<br /> і розітнеться спів золотий.
І на вкриту кістками скалу<br /> з диким ревом смертельним і грюком<br /> впаде мертвий побіджений змій!
1925.