Стою, вдивляючись до щемних сліз<br />
У неба шовк. Десь там зоря висока<br />
Мого кохання. І Великий Віз<br />
Зорить на мене поглядом пророка.

А я йому кажу: серед сльоти,<br />
Серед добра і зла у плині років,<br />
Напоєний любов'ю, буду йти<br />
Назустріч мріям чистим, яснооким.

Душа моя вже висохлий горіх,<br />
Як тихий смуток і безмовний гріх,<br />
Але у ній снаги ще до безмір'я.

Тож задивляюсь часто в неба шовк,<br />
Щоби мого кохання чути крок<br />
І не втопитись в простоті зневіри.