
 <blockquote> Спокойно небо голубое.<br />
Никитин</blockquote>

Блакитне небо, мов дугасте море,<br />
Безоднею самітною стоїть.<br />
Під сонцем степ, козацьке Дике поле,<br />
Огнем переливається-жахтить.

Гарячий вітер хилить-нахиляє<br />
Траву хвилясту стиха до землі,<br />
І в прозирній золоченій імлі<br />
Даль степова мов тоне-поринає.

Понад травою стиха жар німий,<br />
Переливаючись, пливе високо!<br />
Розтоплюється воздух осяйний,<br />
Тіснить у грудях дух і сліпить око.

Дивлюсь кругом: не фарбами, огнями<br />
Картина світоіскрява горить;<br />
Над нею любо попід небесами<br />
Музика, мов срібло тонке, дзвенить.

То жайворонок, лірник одинокий,<br />
Зайняв одрадну серцю вишину<br />
І звеселяє світ шумно-широкий,<br />
Співаючи про волю та весну.

Німує степ: йому ні на що воля.<br />
Се немовлятко сонне в сповитку:<br />
Судилась велетню дрімлива доля<br />
На довгому байдужньому віку.

Закутавсь у свої зелені шати;<br />
Пахущі мовчки нюхає квітки;<br />
Над ним по вітру носяться крилаті<br />
Метелики, мов марево, легкі.