Спинився. Внизу ще шуміли роки навіжені…<br />
Немов у забуте століття зайшов

і стоїш.

Поблизу в тумані повільно бредуть прокажені.<br />
Дзвіночки про них сповіщають,

сповільнюють вірш.

І сиплеться попіл па трави старі і короткі,<br />
і подув залізний плече, як вода, відчува.<br />
Якого ще треба терпіння,

навіщо і доки?

Яка ще потрібна душа

і яка голова?

Небесні потоки лягли унизу на каміння,<br />
і древні, забуті отари в тумані висять…<br />
Якого ще, доки й навіщо

потрібно терпіння?

Які колокільця

про хвору ходу сповістять?