Тумани, тумани над містом пливуть,<br />
Як хвилі гойдаються сонні…<br />
І клаптями тануть, і лавою йдуть<br />
Такі монотонні…

Завис олив’яний, імлистий тягар,<br />
Немов перегонна отара,<br />
І давить, і тисне,— і хвиль його хмар<br />
Снується примара…

Зі сну потягаючись, вийшов і став<br />
Над містом козак величезний,<br />
Немов Остряниця або Святослав,—<br />
Старезний, старезний.

Чуб довгий послався йому на жупан<br />
І хвилями вус розпустився…<br />
Стоїть, поглядає мов сич дідуган,<br />
Чолом похилився.

Щось ніби знайоме в тім образі є —<br />
Завзяте, міцне, бунтівниче…<br />
Щось інше на вигляд, а рідне, своє…<br />
Лице робітниче!

У млі потопають доми, димарі,<br />
Як витвори злої омани,<br />
І сунуться, сунуться тихо в горі<br />
Тумани… тумани…

1912