Безхмарна ніч. Під місяцем німим<br />
Біліє Акціум. Йому й не сниться,<br />
Що тут був кинутий славетний Рим<br />
Колись до ніг єгипетській цариці.

Вода —труна лазурна: до сих пір<br />
Сплять воїни у вічному спочинку,—<br />
Це ж тут колись могутній тріумвір<br />
Вінок героя проміняв на жінку.

Я, Флоренс, молодий, а ти од фей<br />
Чарівніша. І, як було з правіку,<br />
Тобі співатиму, немов Орфей,<br />
Чий спів звільнив із пекла Еврідіку.

Колись за погляд дівам чарівним<br />
Давали царства, гинули в полоні.<br />
...Було б держав у мене, скільки рим,<br />
Я всі б оддав за тебе, як Антоній.

Та царств мені не дарувало небо,<br />
Ніколи їх не прагнув я і сам.<br />
Хай царств оддать не можу я за тебе,<br />
Але й тебе за всесвіт не оддам.

14 листопада 1809