Завмерли в чорних вербах сови,
Немов богів чужинних тінь, —
У безконечну далечінь
Вп'ялося око їх багрове.
Отак чекатимуть вони
Меланхолійної години,
Як, відтіснивши промінь, рине
Вечірній смерк з височини.
І свідчать пози їх статечні,
Що в цьому світі небезпечні
Хапливі рухи, — спопелить
Того жахлива мить розплати,
Кого рухлива тінь п'янить,...