Снують москалики[11] по сходах,<br />
І сонце в чорній хвилі висоти.<br />
Терасами садів, терасами городів<br />
До сонця осені підходиш ти.

Ти хочеш спать – тепер така утома,<br />
Спать хочеш ти, спустошена земля.<br />
Тепер по чорному лицю твойому<br />
Лежать одкриті небесам поля.

Лежать і куряться туманним стосом…<br />
(Чміль золотавий в тьму пустель),<br />
Я помолюсь за край в високу просинь,<br />
В простоволосий біль повітряних орель.

Ростуть за вербами сумні простори,<br />
Скоряючись епічній простоті.<br />
Поля, поля… у вітряному хорі<br />
Та десь на обрію церков хрести.

І бачу я, в останньому змаганні<br />
Спадає лист, як подих Божих уст…<br />
О, не зогріти рук диханням,<br />
Коли з землі крізь кров кісток ще чути хруст.

*11 так у Європі називали тарганів.