Сонце осені
Сонце осені
Снують москалики[11] по сходах,<br /> І сонце в чорній хвилі висоти.<br /> Терасами садів, терасами городів<br /> До сонця осені підходиш ти.
Ти хочеш спать – тепер така утома,<br /> Спать хочеш ти, спустошена земля.<br /> Тепер по чорному лицю твойому<br /> Лежать одкриті небесам поля.
Лежать і куряться туманним стосом…<br /> (Чміль золотавий в тьму пустель),<br /> Я помолюсь за край в високу просинь,<br /> В простоволосий біль повітряних орель.
Ростуть за вербами сумні простори,<br /> Скоряючись епічній простоті.<br /> Поля, поля… у вітряному хорі<br /> Та десь на обрію церков хрести.
І бачу я, в останньому змаганні<br /> Спадає лист, як подих Божих уст…<br /> О, не зогріти рук диханням,<br /> Коли з землі крізь кров кісток ще чути хруст.
*11 так у Європі називали тарганів.