Ви, що йдете в печальному мовчанні,<br />
Проходите покірно в тишині,-<br />
Звідкіль простуєте, бліді й сумні?<br />
Я бачу, ви — в скорботі ненастанній.

Чи, може, ви мою зустріли пані,<br />
Яка з кохання сльози ллє рясні?<br />
Скажіть, о донни, правду всю мені,<br />
Бо ви ж її красою осіянні!

Чи входили в житло ви сумовите<br />
Моєї пані? Станьте ж, розкажіть,<br />
Що з нею сталось,— правди не таїте!

Захвилювались ви несамохіть,<br />
Обличчя ваше зблідло, слізьми вкрите,-<br />
І в мене серце завмирає вмить.