Сниться — тихо мама кличуть:<br />
"Сину, сину, я прийшла.<br />
Запроси мене на стрічу<br />
До святкового стола".

"Мамо, мамо, Вам у ноги<br />
Простелю життя своє.<br />
Вас з далекої дороги<br />
Пригощу усім, що є.<br />
Нині ж бо Великий Празник,<br />
Паска томиться теплом,<br />
То ж поснідаєм разом<br />
За святешним, за столом.<br />
Он, розвиднілося зовсім...<br />
Мамо, сядьте на чолі!<br />
Скоро ми гостей запросим,<br />
Як у нашому селі".

Мама всілися щасливі,<br />
Світлоокі, як зоря.<br />
"Мамо, Ви такі вродливі!" —<br />
Знов почав розмову я.

"Сину, сину, ці кольори —<br />
Мертві барви на мені.<br />
Я не мама. Я покора<br />
У далекій стороні".

"Мамо, мамо, Ваше слово,<br />
Як лиха зими пора!"<br />
"Сину, сину, я діброва,<br />
Мальва нашого двора".

"Мамо, мамо, не тривожте<br />
Душу стомлену мою".<br />
"Сину, сину, я ворожка,<br />
Долю стереж твою".

"Мамо, мамо, а волосся<br />
Чом у смутку і журбі?"<br />
"Сину, сину, то здалося<br />
В сні тривожному тобі".

"Мамо, — згодом. — Як наш тато?<br />
Сіє, жне небесний лан?"<br />
"Сину, сину, як не знати —<br />
Сіє, але жне туман".

"Мамо, мамо, сонце встало<br />
Над вершинами дерев.<br />
Ще побутьте, як бувало,<br />
Не відходьте в пітьму мрев".

"Сину, сину, тінь не може<br />
Побороти світла дня.<br />
Я піду. А ти, небоже,<br />
Долі осідлай коня.<br />
Затягни міцніш попруги,<br />
Віжки затисни в руках —<br />
За дзвінким, осяйним пругом<br />
Жде тебе удачі птах.<br />
Стрінься з ним. Візьми за крила,<br />
Наче вперше у житті,<br />
І пропише доля мила<br />
Знову барви золоті.<br />
Я ж стоятиму на чатах<br />
Днів моїх, рясних добром".

І, всміхнувшись винувато,<br />
Мама зникла за вікном.