Посвята М. Ставиському

Сон літньої ночі колись мені снився.<br />
Коротка та літняя нічка була,<br />
І сон був короткий, — він хутко змінився<br />
І зник, як на сході зоря розсвіла.

Чудовая мрія, розкішна та ясна,<br />
Кохано в ту ніч обгорнула мене,<br />
Приснилась мені люба доля прекрасна,<br />
Приснилось невидане щастя дивне.

Була я щаслива, безмірно щаслива;<br />
Приснилось мені... та того не списать!<br />
Де в світі є мова така чарівлива,<br />
Щоб справжнеє щастя могла розказать?

Та сон був короткий. Ранесенько-рано<br />
Вже зникла рожевая мрія моя, —<br />
Туди полинула, де грала кохано<br />
Злотисто-рожева світова зоря.

Поглянула я, що вже нічка зникала, —<br />
І душу мою обгорнула печаль;<br />
І тихо-тихесенько я промовляла:<br />
"Сон літньої ночі! мені тебе жаль!.."

Я щастя не маю і в мріях не бачу,<br />
Бо іншії мрії у серці ношу;<br />
Коли я часами журюся і плачу, —<br />
Я щастя у долі тоді не прошу.

Для інших і доля, і щастя хай буде,<br />
Собі я бажаю не сну, а життя, —<br />
Хто зо сну прокинувсь, хай щастя забуде,<br />
йому вже до щастя нема вороття!