Зелений сад, зелений сад,<br />
Зеленая могила!<br />
Зелений сад вдяга весна,<br />
Могила забриніла!

Як гарно слухать, коли вніч<br />
Маленький соловейко<br />
В квітках затлямка, засвистить<br />
Так приязно, любенько!

А тут вони ведуть танок!<br />
Хто гласи їх розлічить?<br />
Хто передом із їх іде?<br />
Хто зорі перелічить?

Той на тополі, ті в кущах,<br />
Ті в вербах, ті в калині…<br />
Один біля могили сам<br />
Співає на ялині.

Щебече він: не то співець<br />
Віршами люб’язними<br />
Кохання й радість розділя<br />
З серцями приязними.

Затьохка він – не то біди<br />
Оплакує людськії;<br />
Жаль ллється в серце, як в квітки<br />
Крапельки дощовії.

От застогнав, і от замовк…<br />
Терликнув – вп’ять залився…<br />
Не то співець в останній раз<br />
Із миром розпростився!

І в небо думкою влетів,<br />
Між зорями співає,<br />
А странний спів його людей<br />
Уже не порушає.

Співає пташка, і ніхто<br />
Не взяв її в примітку!<br />
Співа співець – ніхто йому<br />
З душі не кине квітку!

Одно серденько між всіма<br />
Глас птащин розпізнало;<br />
Одно серденько пісня та<br />
Співцева розрушала.

І цілий день смутна, тиха<br />
Самотняя могила,<br />
А вранці зомнята трава,<br />
Де дівчина сиділа.