Сокиру в руці не догледиш — вона не сама...
Сокиру в руці не догледиш — вона не сама...
сокиру в руці не догледиш – вона не сама,<br /> їй ближче до неба на ідиш отари і трави.<br /> стискаючи губи, вивищуєш в кутиках славу,<br /> і тиша гіркава, як пава, по небу сплива.
судома не втримає знічену крихту держави,<br /> що – тінь морова – з волохатих колін вирива.<br /> губи її щиро, щоб жниця не стерла слова,<br /> бо з губ золотистих уже тятива кучерява.
коруючи в простори – мощі чи моці в шлеї, –<br /> уривками ранку – над степом, над возом, над мозком<br /> окрилює лоскіт – вертаються з поля рої.
над колосом хльостко, над білим бердичевим хльостко.<br /> рубай поворозки, з розмаху – рубай поворозки…<br /> до стертої млості утримуй в долонях її