Смієшся ти, але спитатись треба:<br />
Ти з кого так смієшся і за що?<br />
З такого смійсь, що розганявсь до неба,<br />
А низько сів, пошився сам в ніщо.

З такого смійсь, що світ пройти хвалився,<br />
Але спіткнувсь на першому ступні<br />
І сльози ллє, що, бачте, помилився,<br />
Бо сльози ті — дурні!

Я не літав в надзоряні країни,<br />
А все державсь бездольної землі;<br />
Боровся я за щастя для людини,<br />
За світло в чорній млі.

Та що робить з тупим, як камінь, мізком,<br />
Чим розігнать нерушливість глуху?<br />
Хоч вороги сиділи тишком-нишком —<br />
Не стало сил: я впав серед шляху.

Лежав там камінь нелегкий,<br />
Віками в землю вріс,<br />
Але набіг струмець швидкий,-<br />
В далекий яр поніс.

Так прагну я свого кінця,<br />
Жду не діждусь давно,<br />
Щоб хвилі бистрого струмця<br />
Десь кинули на дно.