Скіфські сонети
Скіфські сонети
СКІФСЬКІ СОНЕТИ
<blockquote>Да, скифы – мы...<br /> О. Блок</blockquote>
1
Що степ, та віз, та прудконогий кінь,<br /> та вогнище веселе при долині,<br /> та добрий лук... Мені таким донині<br /> ополуночі в сни приходить він...
Гортанне слово, як ріки узмінь,<br /> Клекоче й плаче. В погляді орлинім<br /> жага, любов і туга триєдині,<br /> як дикий мед одмін і перемін.
А їх уже було-перебуло,<br /> що годі вже усі і пам’ятати...<br /> Розтане сон. А він у мене в хаті<br /> в тяжкій задумі підійма чоло<br /> й шукає диким зором далину.<br /> Так, наче я йому віки верну...
2
Весь табір спить, притрушений зірками<br /> вологими й холодними. А ми<br /> зійшлись і стали на краю пітьми<br /> над устроями, схемами, віками...
Під нами степ широкий без окаймин,<br /> відроду не межований людьми,<br /> у невідоме з безвісти струмить<br /> і диха важко, наче кінь, боками...
Усе довкола в таїну сповите:<br /> не крикне птиця, тінь не промайне.<br /> Мовчанням іспитує він мене,<br /> лише для нього зрозумілим спитом.<br /> Й про себе, певно, думає: ачей<br /> і я незгірший був би між людей...
3
П’єм дикого ячменю буйний солод<br /> та прісний корж похапливо їмо,<br /> та бесіду інтимно ведемо,<br /> притишено, розмірено і кволо...
Аж перед світом похолоне соло<br /> багаття нашого. Тоді немов<br /> нам слів забракне. Чинно сидимо,<br /> як маги чи парламентські персони...
Степ тирсою димить і поспіша –<br /> у просторі, у часі, у роботі.<br /> Басує сонце вже на горизонті,<br /> ще скіфом не приручене лоша.
А табір пил до неба підійма –<br /> і сну – нема. І скіфа вже – нема...
4
Їй-бо, від скіфа є щось у мені:<br /> лякливе трохи, степове і хиже.<br /> Як засміюся – грім стрясає тишу,<br /> заплачу – ходять у раю сумні.
Ділю, як він, життя на ночі й дні;<br /> клянуся сонцем – так до правди ближче;<br /> люблю, як вітер у три пальці свище,<br /> з ним навперейми грати на коні...
І цим печалюся: а що, коли<br /> мені вготує доля скіфську долю,<br /> і я, подібний перекотиполю,<br /> з людьми не сяду більше за столи –
той, хто замінить на землі мене,<br /> чи хоч своїм прокляттям пом’яне?...
1965