Сивнющу гілку яблукату<br />
ти ненароком відчахнув —<br />
до себе притягав — почув<br />
слабенький тріск, немов крізь вату.

Немов шепнула: "Відійди.<br />
Упасти дай на землю в туску".<br />
Ти вбиту притулив галузку<br />
до рани — замітав сліди.

Ти мертву примостив між віт,<br />
бо не хотів завдати болю<br />
своєму батьку.

Неживій

велів прикинутись живою.

…А на Михайла в перший сніг<br />
немолодого чоловіка<br />
хтось дуже тихо в сад покликав…<br />
І впала віть йому до ніг.

Підняв, погладив, бо щепив<br />
її. Ждав яблука терпкого.<br />
Він не сказав тобі нічого.<br />
Чому він очі опустив?